запозичення
ЗАПОЗИЧЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. запозичити. Заперечуючи плазування перед іноземщиною, Шевченко разом з тим наголошує на потребі творчого співробітництва культур, запозичення кращого досвіду передусім культур братніх слов'янських народів (Матеріали з іст. укр. журналістики, 1959, 162).
2. Те, що запозичене. Всякий народ може запозичати в іншого, але він конче накладає печать власного генія на ці запозичення (Бєлін., Вибр. статті, 1948, 20); У лексичному складі південно-східних діалектів [української мови] є запозичення з тюркських (татарської, турецької) та інших мов (Нариси з діалектології.., 1955, 164).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | запозичення | запозичення |
Родовий | запозичення | запозичень |
Давальний | запозиченню | запозиченням |
Знахідний | запозичення | запозичення |
Орудний | запозиченням | запозиченнями |
Місцевий | на/у запозиченні | на/у запозиченнях |
Кличний | запозичення | запозичення |