затон
ЗАТОН, у, ч. 1. Місце, затоплене водою річки, озера, що розлилися, або спокійна, тиха затока річки, озера. Та не йду шляхом, або стежками, а все манівцями. Все понад річкою, іноді через затони й бридьма, наче справді русалка (Барв., Опов.., 1902, 367); Гусей шумливі табуни Напровесні чи пізно восени Злітаються над ставу тихе лоно І каламутять голубінь затону (Рильський, II, 1956, 24).
2. Спеціально захищене від течії і льодоходу місце або природна затока річки, пристосовані для ремонту чи зимової стоянки суден. Три дзвінки, гудок, пароплав відшвартовується і виходить з канівського затону (Гур., Через замети, 1961, 60); Вкривається кригою Дніпро. Закінчилася навігація на водній магістралі, флот став по затонах на зимівлю (Рад. Укр., 15.XII 1953, 3).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | затон | затони |
Родовий | затону | затонів |
Давальний | затонові, затону | затонам |
Знахідний | затон | затони |
Орудний | затоном | затонами |
Місцевий | на/у затоні | на/у затонах |
Кличний | затоне | затони |