звукопис
ЗВУКОПИС, у, ч., літ., муз. Прийом художньої виразності, що полягає в спеціальному доборі звуків для створення певного образу, враження і т. ін. Виключно багатий Шевченків звукопис. Ось рядки з балади «Утоплена», які передають шелест осоки коло берега: «Хто се, хто се по сім боці Чеше косу? Хто се?» (Рильський, III, 1955, 252); Загальному тонові віршів [М. Бажана] відповідає чітка ритміка, енергійність вислову, багатий звукопис (Іст. укр. літ., II, 1956, 497).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | звукопис | звукописи |
Родовий | звукопису | звукописів |
Давальний | звукописові, звукопису | звукописам |
Знахідний | звукопис | звукописи |
Орудний | звукописом | звукописами |
Місцевий | на/у звукописі | на/у звукописах |
Кличний | звукописе | звукописи |