звати
ЗВАТИ, зву, звеш, рідше зову, зовеш, недок., перех. 1. Іменувати кого-, що-небудь; називати, прозивати. Був собі чоловік та жінка. Чоловіка звали Нечипором, а жінку Пріською (Кв.-Осн., II, 1956, 101); - Як вас зовуть?- спитала [дівчина]. - Павло (Вовчок, І, 1955, 149); Я не знав, як її [квітку] звати - і від того вона двічі мені миліша (Коцюб., II, 1955, 290); Вже відлетіли у краї чужі Ті птиці, що вважав я ластівками, А звуть їх по-ученому - стрижі (Рильський, III, 1961, 306); Всім нам було цікаво, як звати нового товариша і звідки він (Донч., Перемога.., 1949, 4); Нагадала [Настечка] братику, що всю рідню їхньої матері по-вуличному звали Соловейками, і не раз, коли мати тулила до себе її і маленького Левка, називала їх солов'ятами і казала, що вони будуть так співати, як і їхній дід (Стельмах, II, 1962, 126); Як шкода, що немає Марії, його вічно юної і жвавої дружини, яку він жартома звав «циганчам"! (Дмит., Наречена, 1959, 124).
@ Поминай як звали (як звати) див. поминати.
2. Характеризувати кого-, що-небудь якимось словом, виявляючи своє ставлення, свою оцінку. Дивлячись на своє життя, він звав його не безщасним і не бездольним, але трудним (Мирний, І, 1954, 150); Карпо не зачіпав дівчат, не жартував з ними. Дівчата звали його гордим (Н.-Лев., II, 1956, 272); Наш Київ матір'ю недаром Усі міста братерські звуть... Ніхто руїнницьким ударом Не міг йому затьмити путь (Рильський, III, 1961, 98); // Іменувати кого-небудь якось, вважаючи, маючи кимось, чимось для себе. Вийшли з хати батько й мати В садок погуляти, Порадитись, кого б то їм Своїм зятем звати? (Шевч., II, 1953, 363); [Іфігенія:] Чи він живий, Мій Ахіллес?.. Тепер уже не мій, Там, може, еллінка або троянська бранка Зове його своїм... (Л. Укр., І, 1951, 161); - А я тобі яка мама, вражий сину? Дідько звінчав вас на смітнику, а ти мене мамою зватимеш? (Коцюб., І, 1955, 55).
3. розм. Кликати кого-небудь. Галя дивиться - на самому шпилечку Карпо стоїть, зове її: Іди сюди! (Мирний, IV, 1955, 121); Коли ж розчавлений впаду, На поміч я не буду звати (Дмит., Осінь.., 1959, 14); // Запрошувати куди-небудь, до когось. Безліч дуків він стрівав Та панів на всіх дорогах, А ніхто його не звав Пригостити, крім убогих (Граб., І, 1959, 370); Зараз вона почала зо мною мову, стала мене до себе звати (Вовчок, І, 1955, 374); // Закликати до чого-небудь. І повні скорбного чуття, Орли за хмарами літали І ситих жаб уже не звали з болот до вищого життя (Олесь, Вибр., 1958, 27); Ідуть полки, і світлий марш гримить І зве бійців для дальшого походу (Бажан, І, 1946, 159); // також без додатка, перен. Вабити. В уяві стали очі карі, вони зоріють і зовуть... (Сос., І, 1957, 410); В суботній час серед вітрів і піни Так уродилась пісня України,- І в дальнє море - у суботній час - Вона зове і пориває нас (Рильський, І, 1960, 237).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зву | звемо |
2 особа | звеш | звете |
3 особа | зве | звуть |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зватиму | зватимемо |
2 особа | зватимеш | зватимете |
3 особа | зватиме | зватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | звав | звали |
Жіночий рід | звала | |
Середній рід | звало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | звімо | |
2 особа | зви | звіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | звучи | |
Минулий час | звавши |
звучати
ЗВУЧАТИ, чить, недок. 1. без додатка і чим. Видавати, створювати звуки. Бадьоро ступає юний пілігрим.. І звучить йому земля, як орган (Кол., Терен.., 1959, 95); Суворо запінені хвилі Понуро і глухо звучать... (Зеров, Вибр., 1966, 427); Я ходжу по своєму кабінету, ..чуткий, як настроєна арфа, що звучить струнами од кожного руху повітря (Коцюб., І, 1955, 414); // Бути звучним (у 2 знач.), мати гарне звучання (про музичний інструмент). [Кіндрат:] Повезло вам, повезло. Такий баян трапився. Як звучить! (Корн., II, 1955, 153); // Бути наповненим звуками. Весь ефір звучав.. В холодне безмежжя неслись свист, і виття, і вищання радіошифрів (Довж., І, 1958, 281).
2. Поширюватися в просторі, чутися, лунати (про різні звуки, голоси, музику, співи і т. ін.). Чути, як б'ють кремлівські куранти, врочисто звучить «Інтернаціонал» (Баш, П'єси, 1958, 7); Клуб було радіофіковано, голос лектора чітко звучав з гучномовця (Дмит., Наречена, 1959, 136); Акорд ще звучить і пливе по кімнаті (Ю. Янов., І, 1958, 136); Добра вдача в колгоспних селян: Де зійшлись - там і пісні звучати (С. Ол., Вибр., 1959, 109); // Вимовлятися, виголошуватися. Він вибирав найнеобхідніші слова, а дід йому проказував, як вони звучать по-турецькому (Кучер, Голод, 1961, 346); Промова його звучала дуже спокійно і по-діловому (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 79); * Образно. Подумати лише! В першій половині XIX сторіччя Руставелі звучав уже українською мовою (Тич., III, 1957, 63); // Мати якісь характерні ознаки, риси, певне забарвлення. Слова «колгоспний хлібороб» звучать гордо (Цюпа, Україна.., 1960, 8); Вона говорила звичайні ввічливі слова, але для Камнєва вони звучали, як музика (Собко, Вогонь.., 1947, 164).
@ Звучати у вухах (у пам'яті) - вчуватися, згадуватися. Юркові раз у раз звучать у вухах слова Мартинові (Козл., Ю. Крук, 1950, 82); І зараз розважливі і захоплюючі слова його.. звучали в пам'яті Павловій (Головко, II, 1957, 414).
3. перен. Виявлятися в звуках мови, пісні і т. ін. (про почуття, настрій і т. ін.). В його наріканнях не тільки не відчувалося злоби, а, навпаки, звучала гордість і замилування непокірним характером сина (Тют., Вир, 1964, 233); В тоні його звучала погроза (Руд., Остання шабля, 1959, 205); І стук Осьмухіна лунає, і віра в нім звучить безкрая: «Змагайтесь, друзі, з смертю злою, в ім'я безсмертної мети! Одною стукаю рукою, а другої нема... Кати її одрізали...» (Сос., II, 1958, 495).
4. перен. Бути наявним або виявлятися, розкриватися в чому-небудь (про зміст, ідею, тему і т. ін.). В ряді віршів Тичини починає звучати мотив, який можна назвати передчуттям бурі (Поезія.., 1956, 41); У сучасній українській поезії і прозі на весь голос звучить тема боротьби за мир і демократію (Літ. газ., 21.VI 1951, 1); // Мати певне значення; справляти якесь враження. [Назар Петрович:] Спасибі хоч у наказі написано: «у зв'язку з переходом на іншу роботу». Звучить? (Дмит., Дівоча доля, 1960, 82); Спектакль [«Тарас Бульба» М. Старицького] звучав як широке монументальне полотно героїчних подій (Минуле укр. театру, 1953, 155).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | звучу | звучимо |
2 особа | звучиш | звучите |
3 особа | звучить | звучать |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | звучатиму | звучатимемо |
2 особа | звучатимеш | звучатимете |
3 особа | звучатиме | звучатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | звучав | звучали |
Жіночий рід | звучала | |
Середній рід | звучало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | звучімо | |
2 особа | звучи | звучіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | звучачи | |
Минулий час | звучавши |