здуріти
ЗДУРІТИ, ію, ієш, док., розм. Втратити здатність розсудливо міркувати, ясно сприймати і розуміти навколишнє. Я й бачу, що воно є: здурів парубок, закохався (Барв., Опов.., 1902, 243); - Хіба я здурів, щоб гори розкопував,- сердито обізвався Карпо (Н.-Лев., II, 1956, 274); Можна здуріти від тої повіні корінців, брунатних, жовтих, білих, тонких, грубих (Коцюб., І, 1955, 208); [Оксана:] Ото, здуріла молодиця, зовсім здуріла! Почув би хто, осміяв би - до стінки розмовляє (Мороз, П'єси, 1959; 19); // Те саме, що сказитися (про тварин). Здурів скажений цап, ріжки назад загнувши, Махнув борідкою, замекав, заскакав (Греб., І, 1957, 43).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | здурію | здуріємо |
2 особа | здурієш | здурієте |
3 особа | здуріє | здуріють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | здурів | здуріли |
Жіночий рід | здуріла | |
Середній рід | здуріло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | здуріймо | |
2 особа | здурій | здурійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | здурівши |