змовник
ЗМОВНИК, а, ч. Співучасник змови. [Воронін:] Пригадайте, які події сталися недавно. Лише яких-небудь три місяці тому викрита зграя небезпечних змовників (Лев., Нові п'єси, 1956, 25); Завданням революціонерів Ткачов вважав насильницьке захоплення влади невеликою групою змовників, яка потім згори проведе революційні заходи і таким чином облагодіє народ (Іст. СРСР, II, 1957, 242); * У порівн. Вони йшли близько одне біля одного, наче змовники, і про щось таємниче розмовляли (Гур., Новели, 1951, 174).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | змовник | змовники |
Родовий | змовника | змовників |
Давальний | змовникові, змовнику | змовникам |
Знахідний | змовника | змовників |
Орудний | змовником | змовниками |
Місцевий | на/у змовнику, змовникові | на/у змовниках |
Кличний | змовнику | змовники |