зібгати
ЗІБГАТИ і рідше ЗОБГАТИ, аю, аєш, док., перех. 1. Зім'яти, зіжмакати що-небудь жужмом. Зібгав [Аркадій Петрович] серветку, кинув на стіл і вибіг з хати (Коцюб., II, 1955, 391); Смиду безсило опустився на стілець, зібгав у руці маленький сірий папірець (Петльов., Хотинці, 1949, 70); // перен. Приховати, затамувати (почуття). - Краще б ви образили мене, аніж увесь люд! - підвівся я з-за столу.. Тоді до мене з перепрошенням кинулась пані Стадницька, та й господар, зібгавши гонор, поліз із пробаченням (Стельмах, I, 1962, 16).
2. Певним чином зігнути, скласти що-небудь. Василь Васильович зібгав ноги під стільцем, а сам відкинувся на спинку з такою силою, що вона навіть хруснула (Гур., Наша молодість, 1949, 362); * Образно. Воно [минуле] зібгало Ярину Валах на роздоріжжі, затоптало в багно, але вона вже підвелася (Кучер, Зол. руки, 1948, 3).
3. Зліпити, виробити що-небудь із тіста. А хто краще коровай зібгає, Тому мати пива наливає (Забашта, Квіт.., 1960, 96).
4. перен. Зробити, створити, написати і т. ін. що-небудь наспіх, швидко. Багацько в нас було працівників пера, Та щось малі про те лишилися здобутки.- Зібгає вірш чи жарт,- ото всього добра,- Та й шасть з очей - нема про його й чутки (Граб., І, 1959, 154); Старий недобиток варнак Мені розказував отак Про сю криницю москалеву, А я, сумуючи, списав, Та рифму нищечком додав, Та невеличку і дешеву.. зобгав Тобі поему на спомини (Шевч., II, 1953, 247).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зібгаю | зібгаємо |
2 особа | зібгаєш | зібгаєте |
3 особа | зібгає | зібгають |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | зібгав | зібгали |
Жіночий рід | зібгала | |
Середній рід | зібгало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зібгаймо | |
2 особа | зібгай | зібгайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | зібгавши |