зім'ятий
ЗІМ'ЯТИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до зім'яти. Антон обернувся за вітром, простяг руку з зім'ятим у жмені капелюхом (Чорн., Визвол. земля, 1959, 120); - Ну, ти скажи! Отак здибались несподівано! - з радісним подивом говорив Остап, розправляючи зім'яту в обіймах широку бороду і не зводячи з брата любовного погляду (Головко, II, 1957, 531); Чоловік з обличчям, зім'ятим передчасною старістю і постійним недоїданням, сумно промовив: - В Афінах немає своєї опери... (Руд., Остання шабля, 1959, 66); Але чимдалі будились десь там під гнітом Матюшиного кулака: придушений гнів, роз'ятрені образи й бідняцькі надії, зім'яті одним хриплим Матюшиним «ніззя!» (Головко, II, 1957, 73); // зім'ято, безос. присудк. сл. Берегові його заслони було зім'ято в першу ж годину (Кучер, Чорноморці, 1956, 197).
2. у знач. прикм. Який зім'явся, став пом'ятим. Біля вікна сидів чоловік у зім'ятому сірому костюмі (Собко, Зор. крила, 1950, 236); - Обережно, Вадиме, дивися, скільки квітів гине від твого весла,- говорила Таня, зриваючи зім'яті квіти (Бойч., Молодість, 1949, 214).
3. у знач. прикм. Покритий зморшками, зморшкуватий (про обличчя). Олександр з жалем глянув на дружину: її зім'яте, бліде обличчя, суха постать не викликали інших почуттів, крім жалю (Кочура, Зол. грамота, 1960, 326).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | зім'ятий | зім'ята | зім'яте | зім'яті |
Родовий | зім'ятого | зім'ятої | зім'ятого | зім'ятих |
Давальний | зім'ятому | зім'ятій | зім'ятому | зім'ятим |
Знахідний | зім'ятий, зім'ятого | зім'яту | зім'яте | зім'яті, зім'ятих |
Орудний | зім'ятим | зім'ятою | зім'ятим | зім'ятими |
Місцевий | на/у зім'ятому, зім'ятім | на/у зім'ятій | на/у зім'ятому, зім'ятім | на/у зім'ятих |