карлик
КАРЛИК, а, ч. 1. Неприродно мала на зріст людина; ліліпут, недоросток, куцак, куцан. Там карлики грають у сурми, Там бубни й сопілки бринять (Л. Укр., IV, 1954, 122); При недорозвиненні гіпофіза ріст дитини може припинитися, і тоді вона залишається карликом (Анат. і фізіол. люд., 1957, 122); * У порівн. Стоїмо, мов карлики. Над нами Стіни рвуться вгору, до хмарин (Дмит., Осінь.., 1959, 11); // Про дуже низький, дуже малий предмет. Підгорілий ячмінь ледве піднімався на півметра від землі. Вусаті карлики, похнюпившись, дивилися вниз (Жур., До них іде.., 1952, 143).
2. з означ., перен. Про дуже незначну з певного погляду, нікчемну людину. Духовні карлики.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | карлик | карлики |
Родовий | карлика | карликів |
Давальний | карликові, карлику | карликам |
Знахідний | карлик, карлика | карлики, карликів |
Орудний | карликом | карликами |
Місцевий | на/у карлику | на/у карликах |
Кличний | карлику | карлики |