клечання
КЛЕЧАННЯ, я, с. 1. етн. Відрубані гілки з листям, якими на зелені свята прикрашають хату, двір. Діждалися, Уквітчали [батько і Ярина] хату І любистком, і клечанням (Шевч., І, 1951, 284); - Це ж сьогодні зелена неділя,- промовив Данько, замріявшись. - Скільки того клечання понатягають хлопці з лісу!.. (Гончар, Таврія, 1952, 236); * У порівн. Немов клечанням, листям тютюновим Заквітчані всі хати і двори (Воронько, Тепло.., 1959, 174).
2. поет. Зелена рослинність, зелень. Земля вдягла рясне убрання, В клечанні села й городи (Криж., Срібне весілля, 1957, 123).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | клечання | клечання |
Родовий | клечання | клечань |
Давальний | клечанню | клечанням |
Знахідний | клечання | клечання |
Орудний | клечанням | клечаннями |
Місцевий | на/у клечанні | на/у клечаннях |
Кличний | клечання | клечання |