кликати
КЛИКАТИ, кличу, кличеш, недок., перех. 1. Голосом, жестом просити наблизитися, підійти, обізватися; гукати (у 1 знач.), волати. Не виглядай, матусенько, В віконечко в поле. Не клич дарма татусенька: Не вернеш ніколи!.. (Г.-Арт., Байки.., 1958, 173); Стояв він в одному з передніх рядів лицем сюди і на мигах кликав його [Саранчука] до себе (Головко, II, 1957, 518); // Відповідним чином гукати (свійських птахів, тварин). - Одчинила я курник, сипнула зерна і почала кликати курей (Мирний, І, 1954, 237); Хтось тонко, пронизливо кликав коня: - Кось! Кось! Кось! (Донч., II, 1956, 46).
2. Запрошувати когось прийти, з'явитися куди-небудь з певною метою. В кружку сердешні сі сиділи І кисло на море гляділи, Бо їх не кликали гулять (Котл., І, 1952, 102); [Xристя (набира воду) :] Чи буде ж то Одарка кликати на сватання? (Кроп., І, 1958, 89); - А я, як побачила вас, так зразу й подумала, ..може, Орисю заміж віддають, з калачем кликати на весілля (Головко, II, 1957, 494); // на кого, розм. Бажати комусь чого-небудь, накликати якесь нещастя. Це було майже рівнозначно тому, що хтось став би сам кликати на себе погибель (Гончар, III, 1959, 156); // Просити когось бути за кого-небудь, ким-небудь. Як се воно так вийшло: ворогували-ворогували, - а прийшлося - Параска у куми кличе? (Мирний, IV, 1955, 67); [Степан:] Он як! Це чи не за старосту прийшов мене кликати? (Кроп., II, 1958, 51); // перен. Вабити, притягати. Грає кров у нас куманська, Кличе вільний нас простір (Фр., XIII, 1954, 355); За ними зеленіло свіже, вимите дощем село. Воно кликало парубка в свою незвично принадну глибінь (Стельмах, І, 1962, 104).
3. до чого та з інфін. Пропонувати діяти в певному напрямі; закликати (у 2 знач.). Бажав би віки працювать, До миру кличучи, щоб люди Людей спішили розкувать! (Граб., І, 1959, 99); Уже давно ми на порі, давно всіх кличемо: до волі! (Тич., І, 1957, 72); Зоря, як птиця, б'ється об колони у залі тій, де Ленін виступав і кликав битися за світ Червоний... (Сос., II, 1958, 331).
4. розм. Те саме, що називати 1. - Клич мене просто Семеном, як я тебе - Андрієм (Коцюб., І, 1955, 447); Івана кликали в селі Переламаним (Стеф., І, 1949, 62); Всі ж діти кликали хлопця просто Бициком (Донч., VI, 1957, 7).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | кличу | кличемо |
2 особа | кличеш | кличете |
3 особа | кличе | кличуть |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | кликатиму | кликатимемо |
2 особа | кликатимеш | кликатимете |
3 особа | кликатиме | кликатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | кликав | кликали |
Жіночий рід | кликала | |
Середній рід | кликало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | кличмо | |
2 особа | клич | кличте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | кличучи | |
Минулий час | кликавши |
клич
КЛИЧ, у, ч., уроч. 1. Заклик до чого-небудь; поклик. О, недаремно тут лунав до бою клич. Кипіла кров на ранах! (Рильський, II, 1960, 40); * У порівн. Часом несподівано чувсь його голос, пісня, немов клич який... (Вовчок, І, 1955, 355); // Гукання, кликання. - Ходіть-но сюди,- махнув косарям. На клич Семена збіглись люди (Цюпа, Назустріч.., 1958, 356); * Образно. Іду на клич гудків, На шахту поспішаю (Бойко, Про 17 літ, 1958, 16).
@ Кидати (кинути) клич див. кидати.
2. Крик деяких птахів. Золотіють каштани навколо, В небі клич журавлиних ключів (Мур., Широка дорога, 1950, 13); Мов крізь сиву хмарну оболону, у безмежній далечі сторіч ми вчуваєм буйний тупіт коней, брязкіт зброї і пташиний клич (Забіла, У.. світ, 1960, 179).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | клич | кличі |
Родовий | кличу | кличів |
Давальний | кличеві, кличу | кличам |
Знахідний | клич | кличі |
Орудний | кличем | кличами |
Місцевий | на/у кличі, кличу, кличеві | на/у кличах |
Кличний | кличу | кличі |