колон
КОЛОН, а, ч. Група стоп з одним ритмічним наголосом; віршовий рядок; // Така ритмічна одиниця в прозі. В ній [художній прозі] можуть бути виділені об'єктивно повторювані первісні ритмічні одиниці - колони.. Колони, взаємодіючи один з одним, поєднуються у фрази, ці в свою чергу - в абзаци (Рад. літ-во, 2, 1968, 32).
КОЛОН, а, ч., іст. 1. У Римській імперії, країнах Зах. Європи та Візантії в період раннього середньовіччя - сільський мешканець, що орендував невелику ділянку землі, яка належала багатому землевласникові, і за це платив натурою і відробляв. Подібно до того, як у Західній Європі між римським колоном і середньовічним кріпаком стояв вільний франкський селянин.., так у Візантії аналогічне місце займав вільний слов'янський общинник (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 353).
2. Селянин (батрак, напівкріпак, орендар і т. ін.) у романських країнах і країнах Латинської Америки. Завоювання германців були тісно зв'язані з повстаннями рабів та колонів (Іст. середніх віків, 1955, 9).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | колон | колони |
Родовий | колона | колонів |
Давальний | колонові, колону | колонам |
Знахідний | колона | колонів |
Орудний | колоном | колонами |
Місцевий | на/у колоні | на/у колонах |
Кличний | колоне | колони |
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | колон | колони |
Родовий | колона | колонів |
Давальний | колонові, колону | колонам |
Знахідний | колон | колони |
Орудний | колоном | колонами |
Місцевий | на/у колоні | на/у колонах |
Кличний | колоне | колони |