конвойник
КОНВОЙНИК, а, ч. Той, хто супроводить кого-, що-небудь для охорони або запобігання втечі; вартовий (у 1 знач.). В одному місці вже йде міньба, в іншому - бійка, а біля вагонів здоровезні мордані-конвойники з Вовчої сотні, з особистої Махнової охорони,.. дудлять [спирт] з бутлів (Гончар, II, 1959, 234).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | конвойник | конвойники |
Родовий | конвойника | конвойників |
Давальний | конвойникові, конвойнику | конвойникам |
Знахідний | конвойника | конвойників |
Орудний | конвойником | конвойниками |
Місцевий | на/у конвойнику, конвойникові | на/у конвойниках |
Кличний | конвойнику | конвойники |