костур
КОСТУР, а, ч. 1. Груба палиця часто з загнутим верхнім кінцем; ціпок. Онися взяла свого костура й.. вийшла з кімнати на оглядини (Н.-Лев., III, 1956, 208); Вийшов Хо на галяву, сперся на сучкуватий костур (Коцюб., І, 1955, 149); Був він без зброї, тільки з костуром в руці (Гжицький, Опришки, 1962, 68).
2. Те саме, що милиця. Гаряче втрутився до цієї справи редактор місцевої газети Красицький, інвалід війни, що здалеку давав знати про себе гучним стукотінням костурів (Жур., Опов., 1956, 152).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | костур | костури |
Родовий | костура | костурів |
Давальний | костурові, костуру | костурам |
Знахідний | костур | костури |
Орудний | костуром | костурами |
Місцевий | на/у костурі | на/у костурах |
Кличний | костуре | костури |
костура
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | костура | костури |
Родовий | костури | костур |
Давальний | костурі | костурам |
Знахідний | костуру | костури |
Орудний | костурою | костурами |
Місцевий | на/у костурі | на/у костурах |
Кличний | костуро | костури |