лобур
ЛОБУР, я, ч. , зневажл . Бездіяльна й ледача людина; лоботряс. - Це ж ті бієвські лобурі, ще старців по ярмарках водять! (Н.-Лев., II, 1956, 375); Поміщик Золотарьов був безжурний гультяй - п'яничка та лобур, завсідник усіх ресторанів та кафе (Смолич, V, 1959, 40); // Уживається як лайливе слово. - Що ти вдієш із таким.. лобурем, таким харцизякою! (Вас., І, 1959, 324); - А вже, а вже ти щось накоїв, лобуре? (Козл., Ю. Крук, 1950, 75).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | лобур | лобурі |
Родовий | лобуря | лобурів |
Давальний | лобуреві, лобурю | лобурям |
Знахідний | лобуря | лобурів |
Орудний | лобурем | лобурями |
Місцевий | на/у лобурі, лобуреві | на/у лобурях |
Кличний | лобурю | лобурі |