манаття
МАНАТТЯ, я, с., збірн. 1. розм. Те саме, що манатки. Одної ночі він забрав своє манаття, прихопив дещо й з війтовського і щез (Фр., IV, 1950, 45); Буржуазія з цілого міста [Одеси] стікалася до порту, тягла за собою своє манаття і билася за місце на пароплавах (Смолич, V, 1959, 783).
2. зневажл. Поганий одяг; лахміття. Батько неласкаво прийняв сина за одяг. - Що то у тебе за таке манаття? (Мирний, IV, 1955, 183); У Маланки, захована навіть була в комірчині, під старим манаттям, пляшка горілки (Коцюб., II, 1955, 31); - Прибери к бісу своє манаття! - крикнула Варка, шпурляючи ногою Гащин платок (Л. Янов., І, 1959, 248).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | манаття | |
Родовий | манаття | |
Давальний | манаттю | |
Знахідний | манаття | |
Орудний | манаттям | |
Місцевий | на/у манатті | |
Кличний | манаття |