морений
МОРЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до морити.
2. Виснажений, знесилений, змучений. І самому лихо, і кінь морений так насилу-насилу допхавсь додому аж опівночі (Кв.-Осн., II, 1956, 157); Радивон Ржа морений, томлений, валився з ніг (Горд., Дівчина.., 1954, 267); Зітхнув Юхим, як морений віл (Головко, II, 1957, 207).
3. спец. Який, будучи підданий морінню, набув темного кольору, твердості та міцності. Іноді з річок добувають так званий морений дуб, що набуває чорного кольору при наявності у воді солей заліза (Стол.-буд. справа, 1957, 20); При одній з коротших стін стояв величезний із мореного бука письмовий стіл (Смолич, Мир.., 1958, 81).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | морений | морена | морене | морені |
Родовий | мореного | мореної | мореного | морених |
Давальний | мореному | мореній | мореному | мореним |
Знахідний | морений, мореного | морену | морене | морені, морених |
Орудний | мореним | мореною | мореним | мореними |
Місцевий | на/у мореному, моренім | на/у мореній | на/у мореному, моренім | на/у морених |