мученик
МУЧЕНИК, а, ч . 1. Той, хто переносить або переніс муки, випробування. Привітай же в своїй славі І мою убогу Лепту - думу немудрую Про чеха святого. Великого мученика, Про славного Гуса! (Шевч., І, 1951, 264); Встануть мученики-браття. Встануть сестри, як живі... (Граб., І, 1959, 62); Руставелі заслужив славу мученика, якого терзали вороги його за обстоювання нових прогресивних ідей свого часу (Тич., III, 1957, 61); * У порівн. [Гаврило:] Прив'язали [козаки] до стовпа, як мученика, зібралась братія запорізька дивитись, як будуть чортів киями вибивати з мого тіла грішного (Корн., І, 1955, 261).
2. Канонізований церквою святий, що зазнав мук за віру. Лукія зраділа. Вона давно вже не читала житій святих, а ось у цьому книгосховищі, напевне, є книжки про всіх святих мучеників... (Донч., III, 1956. 46).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | мученик | мученики |
Родовий | мученика | мучеників |
Давальний | мученикові, мученику | мученикам |
Знахідний | мученика | мучеників |
Орудний | мучеником | мучениками |
Місцевий | на/у мученику, мученикові | на/у мучениках |
Кличний | мученику | мученики |