навильник
НАВИЛЬНИК, а, ч ., діал. 1. Держак вил. Десь на горищі Юхим знайшов суху деревину, вистругав навильник, біля стіни поставив справні вила (Чорн., Потік.., 1956, 293); - Я торік оцією рукою за день три навильники поламав у возовицю (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 34).
2. Кількість сіна, соломи і т. ін., підібрана на вила за один раз. Орудує [Настя] вилами незгірш парубка. Набере сухої отави добрий навильник і - одним махом на копицю (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 209); Кинувши останній навильник гною, він хотів зрушити з місця тачку (Добр., Тече річка.., 1961, 27).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | навильник | навильники |
Родовий | навильника | навильників |
Давальний | навильникові, навильнику | навильникам |
Знахідний | навильник | навильники |
Орудний | навильником | навильниками |
Місцевий | на/у навильнику | на/у навильниках |
Кличний | навильнику | навильники |