нападаючий
НАПАДАЮЧИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. теп. ч. до нападати. Чи міг князь Данило Галицький свою власну силу протиставити незчисленній і постійно нападаючій силі татар, силі Золотої Орди? Ні, не міг (Тич., III, 1957, 258).
2. у знач. ім. нападаючий, чого, ч. Те саме, що нападник 2. Коли нападаючі з військових раптом прорвалися на штрафний майданчик противника, Ігор на весь голос крикнув: - Бий! (Багмут, Щасл. день.., 1951, 132); Тепер нападаючі влучніше б'ють по воротах (Веч. Київ, 27.III 1966, 3).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | нападаючий | нападаючі |
Родовий | нападаючого | нападаючих |
Давальний | нападаючому | нападаючим |
Знахідний | нападаючого | нападаючих |
Орудний | нападаючим | нападаючими |
Місцевий | на/у нападаючому, нападаючім | на/у нападаючих |
Кличний | нападаючий | нападаючі |
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | нападаючий | нападаюча | нападаюче | нападаючі |
Родовий | нападаючого | нападаючої | нападаючого | нападаючих |
Давальний | нападаючому | нападаючій | нападаючому | нападаючим |
Знахідний | нападаючий, нападаючого | нападаючу | нападаюче | нападаючі, нападаючих |
Орудний | нападаючим | нападаючою | нападаючим | нападаючими |
Місцевий | на/у нападаючому, нападаючім | на/у нападаючій | на/у нападаючому, нападаючім | на/у нападаючих |