напророкувати
НАПРОРОКУВАТИ, ую, уєш і НАПРОРОЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм. Передректи, провістити що-небудь. Помилився Покришень, коли напророкував отому крислатому комнезамівському дубові.. довгого віку (Збан., Сеспель, 1961, 446); - Однаково збудеться все, що я отут напророчила (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 87); // Пророкуючи, накликати, зробити дійсністю що-небудь. - Вража, дівчино! - каже [Тиміш], - напророкувала мені лихо! (Вовчок, І, 1955, 54); - Бодай тебе, чоловіче! Напророчив нам дочку! - Ми молили собі у господа хлопчика (Стор., І, 1957, 138).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | напророкую | напророкуємо |
2 особа | напророкуєш | напророкуєте |
3 особа | напророкує | напророкують |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | напророкував | напророкували |
Жіночий рід | напророкувала | |
Середній рід | напророкувало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | напророкуймо | |
2 особа | напророкуй | напророкуйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | напророкувавши |