народолюбець
НАРОДОЛЮБЕЦЬ, бця, ч. Той, хто любить народ. Російські та українські революціонери-демократи бачили в ньому [Т. Г. Шевченку] те, чим він саме був: великого народолюбця, правдолюбця, непримиренного борця проти соціального та національного гніту (Рильський, III, 1955, 258).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | народолюбець | народолюбці |
Родовий | народолюбця | народолюбців |
Давальний | народолюбцеві, народолюбцю | народолюбцям |
Знахідний | народолюбця | народолюбців |
Орудний | народолюбцем | народолюбцями |
Місцевий | на/у народолюбці, народолюбцеві | на/у народолюбцях |
Кличний | народолю | народолюбці |