невгомонний
НЕВГОМОННИЙ, а, е. 1. Який не може вгамуватися, заспокоїтися, перестати діяти; надто рухливий. Кури різнопері по всьому дворищу розбрелися, а півні невгомонні кукурікають (Вовчок, І, 1955, 216); [Василина Макарівна:] Я вже йому і наказую, і в листах пишу: бережи себе, сину, а він... Такий, як і покійний батько був - невгомонний (Зар., Антеї, 1961, 31); - Ох, ця мені молодь, невгомонна молодь (Стельмах, І, 1962, 265); Співають невгомонні солов'ї (Шиян, Переможці, 1950, 87); // Завжди сповнений хвилювань, тривог; неспокійний. Кипуча, невгомонна натура Франкова не могла вміститися в рамки самої літературної роботи (Коцюб., III, 1956, 35).
2. Який не стихає, не замовкає, не припиняється протягом тривалого часу. Десь Берлін захлинається в невгомонному клекоті подій (Кол., На фронті.., 1959, 166); Дзвеніла пісня срібнотонна - Жива, рухлива, невгомонна (Тарн., З дал. дороги, 1961, 199).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | невгомонний | невгомонна | невгомонне | невгомонні |
Родовий | невгомонного | невгомонної | невгомонного | невгомонних |
Давальний | невгомонному | невгомонній | невгомонному | невгомонним |
Знахідний | невгомонний, невгомонного | невгомонну | невгомонне | невгомонні, невгомонних |
Орудний | невгомонним | невгомонною | невгомонним | невгомонними |
Місцевий | на/у невгомонному, невгомоннім | на/у невгомонній | на/у невгомонному, невгомоннім | на/у невгомонних |