невдатний
НЕВДАТНИЙ, а, е. 1. Те саме, що невдалий. - Ось цитьте-бо! - Мартин гукає, - Почин невдатний іноді буває! (Гл., Вибр., 1957, 112); Поки боярин вернувся зі свойого [свого] невдатного посольства, Максим сидів у його шатрі (Фр., VI, 1951, 118); Ні, це не з невдатного інженера сміявся капітан! (Собко, Срібний корабель, 1961, 121); Та фотографія, що у Вас, дуже невдатна, мене там трудно пізнати (Коцюб., III, 1956, 229); [Кнуриха:] І лучився, правду кажучи, таки чоловік, хоч і з себе невдатний, зате заможний (Мирний, V, 1955, 92).
2. Якого супроводжують невдачі; нещасливий у житті. Мені вже трохи жалко стало, Що буде горювать сама [веселочка]: - Де ж, - думав я, - невдатній діться? (Гл., Вибр., 1957, 328).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | невдатний | невдатна | невдатне | невдатні |
Родовий | невдатного | невдатної | невдатного | невдатних |
Давальний | невдатному | невдатній | невдатному | невдатним |
Знахідний | невдатний, невдатного | невдатну | невдатне | невдатні, невдатних |
Орудний | невдатним | невдатною | невдатним | невдатними |
Місцевий | на/у невдатному, невдатнім | на/у невдатній | на/у невдатному, невдатнім | на/у невдатних |