недоріка
НЕДОРІКА, и, ч . і ж. 1. Людина з дефектом мови, що полягає у невмінні правильно й чітко вимовляти деякі звуки чи слова. Ой привезли до прийому Чуприни голити; Усе дрібні, усе малі, Все багатих діти. Той каліка недоріка, Той не вміє стати (Шевч., І, 1963, 229); // перен. Той, хто не вміє чітко, ясно висловлювати свої думки. - А ти той... бідовий. Їй-бо, це мені до душі. А то пришлють недоріку, зайде до сільради - не директор, а прохач. Хамаркає щось під носа (Збан., Малин. дзвін, 1958, 53).
2. перен., розм. Ні на що не здатна людина; нікчема. - Бога бійся, сину. Чи ти вже якась недоріка, що не можеш... дівчину знайти, та взявся од живого чоловіка жінку переманювати? (Іщук, Вербівчани, 1961, 116); // Уживається як презирлива, зневажлива назва кого-небудь. Дарма сподіванки свої Плекають недоріки. Ми утвердились на землі Не на роки, навіки! (Воскр., Цілком.., 1947, 38); - Проклинаю вас я, недоріки, Вашою не буду я вовіки! (Шпорта, Вибр., 1958, 493).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | недоріка | недоріки |
Родовий | недоріки | недорік |
Давальний | недоріці | недорікам |
Знахідний | недоріку | недорік |
Орудний | недорікою | недоріками |
Місцевий | на/у недоріці | на/у недоріках |
Кличний | недоріко | недоріки |
недорікий
НЕДОРІКИЙ, а, е, рідко. Те саме, що недорікуватий.
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | недорікий | недоріка | недоріке | недорікі |
Родовий | недорікого | недорікої | недорікого | недоріких |
Давальний | недорікому | недорікій | недорікому | недоріким |
Знахідний | недорікий, недорікого | недоріку | недоріке | недорікі, недоріких |
Орудний | недоріким | недорікою | недоріким | недорікими |
Місцевий | на/у недорікому, недорікім | на/у недорікій | на/у недорікому, недорікім | на/у недоріких |