обкурений
ОБКУРЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обкурити. Поколупаний циферблат, обкурений димом, Був схожий на рябе засмагле обличчя (Перв., І, 1958, 73); Обкурений снігом... поїзд повільно підійшов до перону роз 'їзду (Ле, Опов. та нариси, 1950, 157); // у знач. прикм. Із обкурених цегляних димарів у порцелянове небо підіймався дим (Тют., Вир, 1964, 414).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | обкурений | обкурена | обкурене | обкурені |
Родовий | обкуреного | обкуреної | обкуреного | обкурених |
Давальний | обкуреному | обкуреній | обкуреному | обкуреним |
Знахідний | обкурений, обкуреного | обкурену | обкурене | обкурені, обкурених |
Орудний | обкуреним | обкуреною | обкуреним | обкуреними |
Місцевий | на/у обкуреному, обкуренім | на/у обкуреній | на/у обкуреному, обкуренім | на/у обкурених |