обкутий
ОБКУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обкути. За якісь півгодини машталір зупинився коло старенької обкутої залізом брами (М. Ол., Леся, 1960, 164); * Образно. Крізь хвищу вже видно Кремлівську стіну І вежу, жовтавим камінням обкуту (Бажан, Роки, 1957, 248); // обкуто, безос. присудк. сл. - Та що ж із ними сталося? - А те, - відповів Хома, .. відсуваючись від металевої шини, якою було обкуто колесо, - .. що спалило їх на вугіллячко (Тют., Вир, 1964, 85).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | обкутий | обкута | обкуте | обкуті |
Родовий | обкутого | обкутої | обкутого | обкутих |
Давальний | обкутому | обкутій | обкутому | обкутим |
Знахідний | обкутий, обкутого | обкуту | обкуте | обкуті, обкутих |
Орудний | обкутим | обкутою | обкутим | обкутими |
Місцевий | на/у обкутому, обкутім | на/у обкутій | на/у обкутому, обкутім | на/у обкутих |