обіцяний
ОБІЦЯНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до обіцяти. - Йду шукати мою телицю, котра мені була обіцяна (Калин, Закарп. казки, 1955, 74); Нетерпляче чекаю обіцяного тобою великого листа і посилки (Коцюб., III, 1956, 413); Коли загойдане немовля засинає, Соломка починає шукати обіцяні черевики (Гуц., З горіха.., 1967, 77); // обіцяно, безос, присудк. сл. Ходила чутка, що за нею обіцяно було дати маєток у тисячу десятин (Мирний, IV, 1955, 334).
2. у знач. ім. обіцяне, ного, с. Те, що хтось кому-небудь обіцяє або обіцяв. Обіцяного три роки ждуть (Укр.. присл.., 1955, 181); [Маруся:] Нате вам, діду, обіцяне (Мирний, V, 1955, 79); Люди мруть потроху, забираючи з собою наївні надії дістати обіцяне (Ле, Наливайко, 1957, 26).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | обіцяний | обіцяна | обіцяне | обіцяні |
Родовий | обіцяного | обіцяної | обіцяного | обіцяних |
Давальний | обіцяному | обіцяній | обіцяному | обіцяним |
Знахідний | обіцяний, обіцяного | обіцяну | обіцяне | обіцяні, обіцяних |
Орудний | обіцяним | обіцяною | обіцяним | обіцяними |
Місцевий | на/у обіцяному, обіцянім | на/у обіцяній | на/у обіцяному, обіцянім | на/у обіцяних |