одерев'янілий
ОДЕРЕВ'ЯНІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до одерев'яніти; // у знач. прикм . - Та встань-бо! - прохала Горпина і качала його одерев 'яніле тіло. Яків лупнув очима, потягся (Мирний, І, 1954, 209); Анна перехрестила лоба і стояла якусь мить одерев'яніла. Ноги не могли ступити й кроку (Цюпа, Назустріч.., 1958, 73).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | одерев'янілий | одерев'яніла | одерев'яніле | одерев'янілі |
Родовий | одерев'янілого | одерев'янілої | одерев'янілого | одерев'янілих |
Давальний | одерев'янілому | одерев'янілій | одерев'янілому | одерев'янілим |
Знахідний | одерев'янілий, одерев'янілого | одерев'янілу | одерев'яніле | одерев'янілі, одерев'янілих |
Орудний | одерев'янілим | одерев'янілою | одерев'янілим | одерев'янілими |
Місцевий | на/у одерев'янілому, одерев'янілім | на/у одерев'янілій | на/у одерев'янілому, одерев'янілім | на/у одерев'янілих |