одубіти
ОДУБІТИ, ію, ієш, рідко ОДУБНУТИ і ОДУБТИ, бну, бнеш; мин. ч. одубів, рідко одубнув і одуб, ла, ло; док., розм. 1. Дуже змерзнути; заклякнути, закоцюбнути. Третьої ночі, коли мороз розбивав стіни й пролазив у хату, Терешко зовсім одубів, лежачи біля припічка, й ледве здолав злізти на піч (Епік, Тв., 1958, 389); Зійшли [пасажири] на сушу, витягли човна і тільки тепер відчули, як одубіли після своєї купелі (Гончар, Новели, 1954, 61).
2. Втратити чутливість, здатність рухатися; одерев'яніти. А отець Микита і зоставсь; стоїть, як укопаний, і руки і ноги одубіли, і ні з місця (Кв.-Осн., II, 1956, 6); Ноги заклякли й одубли (Н.-Лев., III, 1956, 396); Орина до дуба притулилася, засмутилася, отерпла, сама як дерево стала, одубіла (Горд., Чужу ниву.., 1947, 250).
3. перен., зневажл. Вмерти. [Глоба:] Тиміш, бодай він був у повиточку одуб, завдав нам сорому: з одного маху опинився під борцем, як кошеня! (Кроп., V, 1959, 175); - Оксень мій при смерті... відпустіть нас додому, пане Гавриле! . . - Підожде твій Оксень, не одубіє... (Цюпа, Назустріч.., 1958, 74); // рідко. Здохнути (про тварин). Перед світом Красулі стало зовсім погано.. На ранок корова одубіла (Добр., Тече річка.., 1961, 198).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | одубію | одубіємо |
2 особа | одубієш | одубієте |
3 особа | одубіє | одубіють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | одубів | одубіли |
Жіночий рід | одубіла | |
Середній рід | одубіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | одубіймо | |
2 особа | одубій | одубійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | одубівши |