окутий
ОКУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до окути. Задзвеніли віконні шибки, загупали важкі чоботи і сокири, трощачи двері, окуті міддю і бронзою (Тулуб, Людолови, І, 1957, 448); Уперед за край рідний та волю, За окутий, пригноблений люд..! (Граб., І, 1959, 394); Серед безлюдних просторів, морозом окутих, ..світились привітні, не буденні огні (Вас., І, 1959, 299); * Образно. Глуха пристань лежала ще окута мороком ночі (Кучер, Полтавка, 1950, 80).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | окутий | окута | окуте | окуті |
Родовий | окутого | окутої | окутого | окутих |
Давальний | окутому | окутій | окутому | окутим |
Знахідний | окутий, окутого | окуту | окуте | окуті, окутих |
Орудний | окутим | окутою | окутим | окутими |
Місцевий | на/у окутому, окутім | на/у окутій | на/у окутому, окутім | на/у окутих |