оповісник
ОПОВІСНИК, а, ч. Той, хто оповіщає кого-небудь про щось. Він запропонував Яновському їхати по краю оповісником волі князя Потьомкіна, що намислив організувати з запорожців козацьке військо (Добр., Очак. розмир, 1965, 36); Оповісник лиш мить передихав.. і знову розпочинав усю довгу фразу волання (Ле, Хмельницький, І, 1957, 183).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | оповісник | оповісники |
Родовий | оповісника | оповісників |
Давальний | оповісникові, оповіснику | оповісникам |
Знахідний | оповісника | оповісників |
Орудний | оповісником | оповісниками |
Місцевий | на/у оповіснику, оповісникові | на/у оповісниках |
Кличний | оповіснику | оповісники |