оправдання
ОПРАВДАННЯ, я, с., рідко. 1. Дія за знач. оправдати і оправдатися. Уже переконував себе, щоби тепер вернутись, а прийти опісля. Хоч знав, що це лиш пусте оправдання, бо він і потім не прийде (Март., Тв., 1954, 344); Не вперше Дмитро висліджує Марічку, але вона на всі його оправдання.., на всі присягання має тільки одну й ту саму відповідь: - Іди своєю дорогою (Вільде, Сестри.., 1958, 329).
2. Те саме, що виправдання 2, 3. Маю надію, що таки сама скінчу свою роботу, а коли ні, то оправданням мені почасти може те служити, що я і других.. не покінчала (Л. Укр., V, 1956, 256); - Уже, на всякий випадок, і оправдання тримаєш на язиці? (Стельмах, II, 1962, 146).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | оправдання | оправдання |
Родовий | оправдання | оправдань |
Давальний | оправданню | оправданням |
Знахідний | оправдання | оправдання |
Орудний | оправданням | оправданнями |
Місцевий | на/у оправданні | на/у оправданнях |
Кличний | оправдання | оправдання |