опричник
ОПРИЧНИК, а, ч., іст. Дворянин, що служив в опричнині (у 3 знач.). Шибанів мовчав, омлівавши. З ноги Кров бігла червоним патьоком; А цар на спокійливе око слуги Дивився пильнуючим оком. Стояв нерухомо опричників ряд (Граб., І, 1959, 305); Вотчини були взяті "на государя" (тобто конфісковані) і роздані дворянам-опричникам, з яких було створено особливе слухняне царю військо (Іст. СРСР, І, 1957, 122); // перев. мн., перен. У дореволюційній Росії - царська поліція, жандармерія. ..каторга не залякає робітників, ватажки яких не боялись умирати у відкритій вуличній сутичці з царськими опричниками (Ленін, 5, 1969, 282).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | опричник | опричники |
Родовий | опричника | опричників |
Давальний | опричникові, опричнику | опричникам |
Знахідний | опричника | опричників |
Орудний | опричником | опричниками |
Місцевий | на/у опричнику, опричникові | на/у опричниках |
Кличний | опричнику | опричники |