опікун
ОПІКУН, а, ч. 1. Той, хто виявляє піклування про кого-небудь, доглядає когось. - Марусю, - припинив її.. за лікоть парубок . - ..Ти не виривайся вперед.. . - О! І ти вже, як мама! от мені лихо з тими опікунами!.. (Хотк., І, 1966, 108); // Той, хто постійно наглядає за кимось, здійснює контроль за чиїмись діями, вчинками і т. ін. - Що ти мені мораль читаєш? - спалахнувши, вигукує Маковей . - Завзялися, опікуни! І ти цієї, і Хома цієї, і всі цієї!.. Шануйся, дивись, бережись!.. Сам уже не малий, розумію дещо! (Гончар, III, 1959, 301).
2. юр. Особа, що здійснює опіку (у 3 знач.). [Писар:] Кажете, се вашої дочки материзнина, над дочкою є опікуни, вони не позволять грунту обтяжувати (Фр., IX, 1952, 75); На сьомому році Люба залишилась сиротою. Громада призначила їй громадських опікунів (Стельмах, І, 1962, 343).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | опікун | опікуни |
Родовий | опікуна | опікунів |
Давальний | опікунові, опікуну | опікунам |
Знахідний | опікуна | опікунів |
Орудний | опікуном | опікунами |
Місцевий | на/у опікуні, опікунові | на/у опікунах |
Кличний | опікуне | опікуни |