отрок
ОТРОК, а, ч. 1. заст. Хлопець-підліток. Хто скаже, де кордон між дійсністю і грою В дитини, в отрока, у юнака й дідка! (Рильський, Поеми, 1957, 223); - Отже, ти, отроче, на порозі мудрості... (Гончар, Тронка, 1963, 114).
2. іст. У стародавній Русі - князівський або боярський слуга, що входив до складу молодшої дружини; молодий дружинник. Біля дверей княжого дому Семена Олуєвича і Василя Гавриловича зустріли два отроки (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 10); Роздуми його обриває оклик чатуючого коло дверей отрока. Він оповіщає князя про прихід нарочитих мужів (Міщ., Сіверяни, 1961, 9).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | отрок | отроки |
Родовий | отрока | отроків |
Давальний | отрокові, отроку | отрокам |
Знахідний | отрока | отроків |
Орудний | отроком | отроками |
Місцевий | на/у отроку, отрокові | на/у отроках |
Кличний | отроче | отроки |