побілілий
ПОБІЛІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до побіліти. Марфа Долина стояла на своїх милицях, стискуючи держаки побілілими від напруги пальцями (Жур., Дорога.., 1948, 91); Лиш морщини глибокі І побіліле за ті дні волосся Свідчили, кілько він перетерпів (Фр., XIII, 1954, 210); Крізь сльози дивиться [дружина] на його побіліле од хвилювання обличчя (Стельмах, II, 1962, 150); // у знач. прикм. Розвиднялося саме. Осокори в садочку, неначе намальовані, стоять на побілілому небі (Тесл., Вибр., 1950, 104); Побілілий заєць серед чорних полів не знаходив собі місця, тому тримався здебільшого рудих лугів (Гуц., З горіха.., 1967, 193); Стоїть збентежена Ванда і побілілими губами шепче: - Прийшла Тамара? (Хижняк, Тамара, 1959, 136).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | побілілий | побіліла | побіліле | побілілі |
Родовий | побілілого | побілілої | побілілого | побілілих |
Давальний | побілілому | побілілій | побілілому | побілілим |
Знахідний | побілілий, побілілого | побілілу | побіліле | побілілі, побілілих |
Орудний | побілілим | побілілою | побілілим | побілілими |
Місцевий | на/у побілілому, побілілім | на/у побілілій | на/у побілілому, побілілім | на/у побілілих |