повноправний
ПОВНОПРАВНИЙ, а, е. Який має всі права. - Тато признають, що я, як найстарший син, а тепер уже не тілько повнолітній, але й повноправний (Густа-вові якраз минуло 29 літ), маю право вглянути [заглибитися] в наші родинні діла (Фр., III, 1950, 75); Малий так старався, так пихтів, тягаючи за ними крейду або віхтик, що цілком заслуговував бути повноправним членом їхнього товариства (Ів., Таємниця, 1959, 143).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | повноправний | повноправна | повноправне | повноправні |
Родовий | повноправного | повноправної | повноправного | повноправних |
Давальний | повноправному | повноправній | повноправному | повноправним |
Знахідний | повноправний, повноправного | повноправну | повноправне | повноправні, повноправних |
Орудний | повноправним | повноправною | повноправним | повноправними |
Місцевий | на/у повноправному, повноправнім | на/у повноправній | на/у повноправному, повноправнім | на/у повноправних |