повістити
ПОВІСТИТИ, іщу, істиш, док., перех., рідко. 1. Розповісти, розказати. І усе йому мати повістила, що було (Вовчок, І, 1955, 224); Землі своєї зелень та блакить Любив я серцем, і на схилі віку Хотів про те правдиво повістить (Рильський, Поеми, 1957, 208).
2. Повідомити, сповістити. Через хвилину важкий сон і харчання повістили хлопця, що Яків заснув (Мирний, І, 1954, 278); Свободу всім земним язикам Безсмертний Ленін повістив (Рильський, III, 1961, 303).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | повіщу | повістимо |
2 особа | повістиш | повістите |
3 особа | повістить | повістять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | повістив | повістили |
Жіночий рід | повістила | |
Середній рід | повістило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | повістімо | |
2 особа | повісти | повістіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | повістивши |