погомоніти
ПОГОМОНІТИ, ню, ниш, док. Гомоніти якийсь час. Погомонівши там з судящими [судовиками] довгенько, вийшов до Ївги губернатор (Кв.-Осн., II, 1956, 288); - Ну, годі вже вам, хлопці. Далебі, як півні, зчепилися. Не те, щоб погомоніти тихо-мирно... (Головко, II, 1957, 419); Юрба ще трохи погомоніла, потопталась і.. стала поволі розходитися (Тют., Вир, 1964, 180).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | погомоню | погомонимо |
2 особа | погомониш | погомоните |
3 особа | погомонить | погомонять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | погомонів | погомоніли |
Жіночий рід | погомоніла | |
Середній рід | погомоніло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | погомонімо | |
2 особа | погомони | погомоніть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | погомонівши |