пождати
ПОЖДАТИ, жду, ждеш, док. 1. перех. і без додатка. Ждати якийсь час. Прийшов [Еней] к Троянцям помаленьку І крався нишком, потихеньку, Де їм велів себе пождать (Котл., І, 1952, 156); [Галина:] Не йди, мила, за другого, Пожди мене, молодого (Кроп., II, 1958, 91); Мотузка пождав, поки затихли всі (Головко, II, 1957, 133); // наказ. сп. пожди, пождіть. Уживається в знач. «не йди (не йдіть)», «побудь (побудьте) на місці», «зупинись (зупиніться)», «почекай (почекайте)». Крутнувсь [Карпо] - і пішов. - Пожди, - гукаю за ним, - не сердься-бо... (Коцюб., І, 1955, 301); Пожди, пожди! Є ще справи. Маєш час! - кинув до нього підбадьорений Тучинський (Досв., Вибр., 1959, 191).
Ждать-пождать, фольк., підсил. - те саме, що пождати. Ждуть-пождуть [одрадяни], а їх все-таки на жнива не кличуть (Мирний, IV, 1955, 242); Пождеш! - уживається для вираження іронії з приводу даремних надій, сподівань і т. ін. - Цей продасть по дешевшій ціні! - лиха усмішка заворушилась під тонкими вусами чоловіка. - Пождеш! Він рідного батька дешевше віддасть, аніж ці вікна (Стельмах, І, 1962, 230).
2. неперех., з чим і без додатка. Не поспішати якийсь час з чим-небудь, з виконанням чого-небудь.[Руфін:] Зібрались ви [християни] не тільки для відправи?.. Ви не могли пождати? [Прісцілла:] Не могли, бо паска незабаром, треба зважить (Л. Укр., II, 1951, 413); - Чого ж ти, Мироне, не пождав із землею?.. Причаївся б, і.. дивився б, як люди наділи беруть (Стельмах, II, 1962, 146); - Пішов [я] до Судії: оддай за сина Зосю. А він - бодай йому по правді так жилося! - Ще, каже, замала. Пождімо років три... (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 226); // наказ. сп. пожди, пождіть. Уживається: а) в знач. «май (майте) терпіння». - Пождіть, не плачте, дітоньки милі (Граб., І, 1959, 332); - Пожди. Не перебивай! (Довж., І, 1958, 386); Пождіть, пождіть, товариші, ще будем їсти й пити, Коли б ви нам допомогли капіталістів бити! (Тич., І, 1957, 70); б) для вираження застереження або погрози. - Чого прийшли ви, голодрабці?.. Пождіть, - ваш витісним ми дух! (Котл., І, 1952, 237); Востаннє глянула [панна] й сказала: «Пожди, я батькові скажу!» (Сос., І, 1957, 350).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пожду | пождемо |
2 особа | пождеш | пождете |
3 особа | пожде | пождуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | пождав | пождали |
Жіночий рід | пождала | |
Середній рід | пождало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пождімо | |
2 особа | пожди | пождіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | пождавши |
пожед
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | пожед | пожди |
Родовий | пожду | пождів |
Давальний | пождові, пожду | пождам |
Знахідний | пожед | пожди |
Орудний | пождом | пождами |
Місцевий | на/у пожді | на/у пождах |
Кличний | пожде | пожди |