покаянний
ПОКАЯННИЙ, а, е. Який містить у собі покаяння; сповнений каяття. Панич читав, читав і читав святу книжку. З покаянних канонів він перейшов до хвалебних акафістів (Крим., Вибр., 1965, 418); Я обіцяв конче щось дати для одної з перших трьох книжок журналу - і, звичайно, нічого не дав. Доведеться писати покаянного листа (Коцюб., III, 1956, 391); // Який виражає або свідчить про покаяння, каяття. [Річард:] Та невже він дума, що я просив би вибачення в нього? [Джонатан:] Він покаянних слів не зажадає (Л. Укр., III, 1952, 105); // Перейнятий покаянням, каяттям. Покаянний грішник; Немає двох Шевченків: незламного і покаянного. Є один Шевченко - борець до кінця (Слово про Кобзаря, 1961, 102).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | покаянний | покаянна | покаянне | покаянні |
Родовий | покаянного | покаянної | покаянного | покаянних |
Давальний | покаянному | покаянній | покаянному | покаянним |
Знахідний | покаянний, покаянного | покаянну | покаянне | покаянні, покаянних |
Орудний | покаянним | покаянною | покаянним | покаянними |
Місцевий | на/у покаянному, покаяннім | на/у покаянній | на/у покаянному, покаяннім | на/у покаянних |