поквапливий
ПОКВАПЛИВИЙ, а, е. 1. Схильний квапитися; який поспішає зробити щось; якому властива квапливість, поспішність; поквапний. І півень так непевно кукурікнув, Мов проковтнув той перший грому вдар, І плащ нап'яв поквапливий поштар, Хай хоч потоп - а ждуть його у вікнах (Бичко, Простота, 1963, 24).
2. Сповнений квапливості; в якому виявляється квапливість; який відбувається, виконується, робиться квапливо, з поспіхом; поквапний. Коли ці птахи [чайки] летять далеко в море - буде тиха, ясна погода, а поквапливий їх відліт з моря до берегів віщує бурю (Наука.., 7, 1956, 26); Мимо каюти хутко прогупали чиїсь поквапливі кроки (Донч., III, 1956, 215); Упершись у співбесідника нездвижно наставленим зором, він нам розпочав свою повість, поквапливу і нервову (Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 18).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | поквапливий | покваплива | поквапливе | поквапливі |
Родовий | поквапливого | поквапливої | поквапливого | поквапливих |
Давальний | поквапливому | поквапливій | поквапливому | поквапливим |
Знахідний | поквапливий, поквапливого | поквапливу | поквапливе | поквапливі, поквапливих |
Орудний | поквапливим | поквапливою | поквапливим | поквапливими |
Місцевий | на/у поквапливому, поквапливім | на/у поквапливій | на/у поквапливому, поквапливім | на/у поквапливих |