покорм
ПОКОРМ, у, ч. 1. Те, що їдять і п'ють, чим харчуються; їжа. - Гой, козаченьку, пане ж мій, Який же буде покорм твій? - Будем їсти саламаху, Козацькую затираху (Пісні та романси.., І, 1956, 132); Вже ж без покорму та не жити! От Коник і стриба до Мурав'я (Бор., Тв., 1957, 156).
2. перев. покорм. Материнське молоко. Через місяць після родин, без хліба і з нудьги, мати занедужала і в неї нестало покорму (Стор., І, 1957, 348).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | покорм | покорми |
Родовий | покорму | покормів |
Давальний | покормові, покорму | покормам |
Знахідний | покорм | покорми |
Орудний | покормом | покормами |
Місцевий | на/у покормі | на/у покормах |
Кличний | покорме | покорми |