покрикнути
ПОКРИКНУТИ, ну, неш, док. 1. Те саме, що крикнути. - Піду, мамо, прогуляюся. - Іди, доню. - Сама її за ворота провела та тоді вже услід, схаменулась, покрикнула: - Не барись довго, Марусе! (Вовчок, І, 1955, 212); // Голосно, збуджено вигукнути щось. Згадав він її та аж покрикнув: - Нехай мене мир не знає, коли я зраджу тебе, моя горличко! (Вовчок, І, 1955, 51); - Не дамося собакам [ворогам] живцем! - покрикнула громада (Стар., Облога.., 1961, 10).
2. на кого і без додатка. Крикнути на когось, примушуючи щось зробити. І пострахаєш було і покрикнеш на його [Андрійка]...(Вовчок, І, 1955, 274); - Ви повинні бути біля хворого чоловіка - це ваш обов'язок. Покиньте зразу сорочки та йдіть до його! - покрикнула з пересердям Дарочка (Л. Янов., Тв., 1959, 131).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | покрикну | покрикнемо |
2 особа | покрикнеш | покрикнете |
3 особа | покрикне | покрикнуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | покрикнув | покрикнули |
Жіночий рід | покрикнула | |
Середній рід | покрикнуло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | покрикнімо | |
2 особа | покрикни | покрикніть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | покрикнувши |