покувати
ПОКУВАТИ 1, ую, уєш, док. 1. Кувати якийсь час (див. кувати 1). Насамперед мерщій просто з кузні послав [Юхим] Артема по Цигулю.. А сам тим часом покував іще трохи та й пошабашив (Головко, II, 1957, 282).
2. розм. Викувати багато чого-небудь. Куплю я золотця, покую крильця та полину та до матеньки [матінки] (Чуб., V, 1874, 748).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | покую | покуємо |
2 особа | покуєш | покуєте |
3 особа | покує | покують |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | покував | покували |
Жіночий рід | покувала | |
Середній рід | покувало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | покуймо | |
2 особа | покуй | покуйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | покувавши |