половець
ПОЛОВЕЦЬ див. половці.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | половець | половці |
Родовий | половця | половців |
Давальний | половцеві, половцю | половцям |
Знахідний | половця | половців |
Орудний | половцем | половцями |
Місцевий | на/у половці, половцеві | на/у половцях |
Кличний | половцю | половці |
половці
ПОЛОВЦІ, ів, мн. (одн. половець, вця, ч.; половчанка, и, ж. ). Тюркський кочовий народ, який в XI- XIII ст. населяв степи між Дунаєм і Волгою, включаючи Крим і басейн Дону та Сіверського Дінця. Київ не раз грабували й палили печеніги і половці (Панч, В дорозі, 1959, 264); Десь на горі спалахнув вогонь.. Це означало сполох, так часто робили, коли до Києва наближались половці (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 54); * У порівн. Всю весну й літо в рейдах, кочує [Махно], як половець, ніколи не знає сам, де ночуватиме, куди сягне завтра й позавтра (Гончар, Таврія.., 1957, 621).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | половці | |
Родовий | половців | |
Давальний | половцям | |
Знахідний | половців | |
Орудний | половцями | |
Місцевий | на/у половцях | |
Кличний | половці |