полільник
ПОЛІЛЬНИК, а, ч. 1. Той, хто поле. Слідом за культиваторами, що проривали буряк, ішла його бригада полільників, докінчуючи й поправляючи руками те, чого не могли зробити механізми (Кач., Вибр., 1953, 231); На ниву сходились люди з усіх кінців села, і незабаром полільники зайняли чималу ділянку, повівши її ген туди, до зеленого валу лісосмуги (Літ. Укр., 15.VI 1962, 1).
2. Знаряддя для розпушування грунту і очищення посівів від бур'янів. Восени міжряддя суниць розпушують кінними полільниками (Колг. Укр., 1, 1954, 34).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | полільник | полільники |
Родовий | полільника | полільників |
Давальний | полільникові, полільнику | полільникам |
Знахідний | полільник, полільника | полільники, полільників |
Орудний | полільником | полільниками |
Місцевий | на/у полільнику | на/у полільниках |
Кличний | полільнику | полільники |