помийниця
ПОМИЙНИЦЯ, і, ж. 1. Кругла чи довгаста посудина для зливання помиїв. Вона вилила з ночовок у помийницю луг (Н.-Лев., II, 1956, 286); Тимко набрав у кухоль води, повів Марка до помийниці (Тют., Вир, 1964, 365); Олена з-під носа чоловіка вихоплює миску,.. а потім завзято вихлюпує в помийницю всю страву (Стельмах, І, 1962, 570).
2. перен., заст. Жінка, яка служить у кого-небудь дома; наймичка. - Скажи їй, - говорила Ганка швидко і гнівно, - нехай мене не зачіпає, я не її помийниця! (Фр., І, 1955, 84); - Лучилася така помийниця [Грицькові], що не то роботи з неї, але й доброго слова нема (Март., Тв., 1954, 62); // зневажл. Уживається як лайливе слово. [Xимка:] Не моє діло? Ох ти, помийнице гидка! (Мирний, V, 1955, 240); [Люди:] Усипать їй канчуків з півсотні, то не буде така язиката! Бач, що каже? Панська помийниця! (Вас., III, 1960, 418).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | помийниця | помийниці |
Родовий | помийниці | помийниць |
Давальний | помийниці | помийницям |
Знахідний | помийницю | помийниці, помийниць |
Орудний | помийницею | помийницями |
Місцевий | на/у помийниці | на/у помийницях |
Кличний | помийнице | помийниці |