помутити
ПОМУТИТИ, учу, утиш, док., перех. 1. Зробити каламутним, нечистим; покаламутити. Помутити воду; // Скаламутити все або багато чого-небудь. Ще ж недавно Святослав великий всі горби й яруги притоптав, помутив усі озера й ріки (Забіла, У.. світ, 1960, 168).
2. Зробити невиразним, розгубленим (очі, погляд і т. ін.). Вже мені сириця тіло з'їла, а залізо кості перегризло, а темниця очі помутила (Л. Укр., І, 1951, 391).
3. перен. Позбавити ясності, чіткості, гостроти (розум, свідомість і т. ін.). Так його та лицарська хіть обхопила, Що і ясний розум помутила (Мирний, V, 1955, 262); Я три дні тебе будила: мамонько, та встань же, встань! Розум свій я помутила (Тич., II, 1957, 133).
4. перен. Внести неспокій, схвилювати, збентежити. Він все ще не хотів покинути тої думки, як би викрутитись з рук тої женщини [жінки], що другий раз наважилась помутити його життя (Фр., III, 1950, 416).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | помучу | помутимо |
2 особа | помутиш | помутите |
3 особа | помутить | помутять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | помутив | помутили |
Жіночий рід | помутила | |
Середній рід | помутило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | помутімо | |
2 особа | помути | помутіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | помутивши |